Почему я критикую коммунизм?

Объясню вкратце. Считаю предпосылки коммунизма изначально неправильными. Маркс явно льстил тем, кто должен был стать по хитрым замыслам коммунистов "хворостом революции", - пролетариям. Итак, коммунизм - это сугубо материализм, что, по-моему, в принципе правильно. Но это примитивный материализм, что уже плохо (диалектический переход количества в качество). Материя не может рождать упорядоченность (разумность) в тех количествах, которые предполагали марксисты-философы (отсюда, "кукуруза на севере", "яблони на Марсе", распаханная целина и проект поворота сибирских рек). Экосистема - более тонкая организация, чем предполагали пролетарские вожди. А посему, живое и разумное в материальном мире - продукт более эксклюзивный, элитный, чем казалось идеологам коммунизма. Следовательно, "кухаркины дети", как правило, не способны управлять ни государством, ни даже дорог нормальных не построят. Элиту, интеллигенцию надо было поддерживать, а не относиться к ней пренебрежительно (а ведь даже уничтожали как инакомыслящих и/или высылали "философскими пароходами" и пр.). В 1991 году оказалось, что рабочий класс (авангард социалистического общества) оказался неспособным отстоять коммунистические идеалы (из-за своей тупости), компартийная элита (Горбачёв, Яковлев, Ельцин, Кравчук, Шушкевич и др.) эти идеалы с лёгкостью предала - и приняла капиталистические; интеллигенция впала в "разброд и шатания", но быть "прослойкой" уже не хотела. Лживость коммунизма особенно видна, если присмотреться к идеологам. Ни Маркс, ни Энгельс, ни Ленин, ни Троцкий (да и большинство ком. элиты) не были рабочими и не имели пролетарского происхождения. Рабочий класс по законам генетики (изначальной заданности) не дал и не мог дать созидательную, творческую элиту, управленцев. Он дал разрушителей и пьяниц, потому что предки сидели в основном в кабаке с бухлом и балалайкой (гениальная метафора Булгакова). Алкаш Ельцин - это апофеоз лживой коммунистической реальности.

Под крышей дома своего

Помнится, весной 2014, где-то в апреле-мае, в очень светлый солнечный день встретил я на улице Вовчинецкой (в Ивано-Франковске) своего бывшего преподавателя философии Владимира Шатохина. Когда-то, будучи ещё студентом, я со своими друзьями поддерживали его в отстаивании права преподавать философию на русском языке в Прикарпатском университете (русский язык - родной для него). Однако, лет через пять  после окончания мною "студий", ему всё-таки пришлось уволиться из этого националистического "болота". Занялся философ бизнесом в сфере радиоэлектроники, построил частный дом. Что сказать - умнейший человек...
- Здравствуйте, Владимир Миронович! - радостно обратился я к нему. - Вот так встреча, через столько-то лет! Как жизнь, как дела?
-Неплохо, неплохо... - отвечает.
- А как Вам недавний Майдан, этот нацистский шабаш? - спрашиваю (тогда ещё остры были все эти майданные эмоции).
- Да фигня это всё, - спокойно отвечает Владимир Миронович. - Спектакль, представление...
- Ну эта русофобия как вид ксенофобии к добру их не приведёт... Как думаете? - "разжигаю" я.
- Да плевать на это, - говорит философ. - У меня  вот в доме  крыша протекает, иду  покупать материалы для ремонта... Это самое важное... А все их лягушачьи прыганья - просто тупо забавы  туземцев.
Я рассмеялся. И на его лице тоже воссияла открытая, честная улыбка.  Обнялись, разошлись.

С тех пор я как-то не могу сам для себя найти ясный и чёткий ответ - что важнее: государство, язык как объединяющее русских знамя, информационные войны,"большие батальоны" и геополитические баталии - или "крыша собственного дома"? Не, ну понятно, всё надо стремиться гармонично совмещать. Ну а если не получается так? Когда чувствуешь, что Родина в опасности - негоже дома-то  отсиживаться, не так ли?..

Дещо про манкуртів

Випускник Московського літературного інституту імені Максима Горького  письменник Юрій Андрухович знову знайшов крайнього, про що відразу ж замельдував у статті на сайті "Збруч" (http://zbruc.eu/node/53570). Виявляється, в роздмухуванні істерії в Польщі з приводу "волинської різанини" винен не "бандерівський ренесанс" в Україні, інспірований та проплачений Заходом, насамперед США, а, доволі передбачувано для укропропаганди, президент братньої Росії. 

 Отож, "снова Путин виноват, если член коротковат..." )))?? Та що ж це за такий всюдисущий і всемогутній росіянин???

Однак у мене з'являється незручне питання, яке, схоже, зовсім не хвилює пропагандиста України в Польщі (саме одну таку зі своїх іпостасей автор описав у цій статті):  як Путін дозволяє полякам бути в НАТО??? Як він дозволив полякам підтримувати русофобські "революції" в Києві на Козиному Болоті уже вдруге за своє правління в Росії??? Економічної вигоди від цих майданутих заколотів українцям - жодної, зате кожного разу - градус ненависті до росіян  в публікаціях різного штибу  олігархічних ЗМІ аж зашкалює ...

Насправді ситуація доволі проста: Захід роздмухує війну на окраїнах Русі. Аби знищити побільше русичів. Найбільш непокірних. Інших - підкорити, "нагнути", перевести в свою обслугу, заставити виконувати найчорнішу роботу, та ще й звинуватити, що вони "совкові несуни пармезану"... І  цих планів західних "партнерів" не бачить або замовчує лиш той, хто зрікся слави предків, зрікся, зрештою, самого себе - і став манкуртом.

А были ли люди в кафе?

     Во вторник 22 марта побывал я на выступлении ивано-франковской
писательницы Ольги Деркачёвой в книжном магазине "Є" (в г.
Ивано-Франковске), где  она представляла второе издание своего романа
"Магазин счастья".
 
  И вот хочу написать несколько строк об одном примечательном эпизоде из последнего
прочитанного ею текста. Перескажу этот фрагмент:  молодая девушка в кафе
взялась вытирать засохшую кровь с берцев своего спутника-атошника.
Кровь, однако, не исчезала. Тогда молодуха попросила салфетки в
официантки, на что та ей отрезала: "Зачем все эти движения? И так на
вас никто не смотрит..." "Так здесь же люди!" - заявляет подружка
атошника. "Здесь нет людей!" - парирует официантка.

То есть автор как бы подталкивает нас к раздумиям: "А были ли вокруг люди?"
Из прочитанного О. Деркачёвой текста  не было понятно, при каких
обстоятельствах появилась кровь на берцах солдата АТО. И это во многом
объясняет равнодушие отдыхающих в кафе граждан. Более-менее начитанный
горожанин, недоумевая, спросил бы себя: "Кто это там в военной форме:
Раскольников или Мерсо? Ведь если это реинкарнированный Раскольников,
то есть убийца идейный, из "добробатов", желающий
"облагодетельствовать" украинцев, то с какой целью убивалось столько
людей - и винных, и невинных? А если же Мерсо, фаталистически по
повестке или "благодаря другу", такому как, напр., Парасюк, оказавшийся на
войне - так кто ж ему доктор? И в том, и в другом случае нужны скорее
прокурор и судья, что-то на подобие Гаагского трибунала".

  Ведь явной внешней агрессии официально никто на Украине не признавал
- значит её нет. Что касается внутренних факторов, то имели ли право люди
Донбасса не подчиняться правительству, узурпировавшему власть на
Украине? Наверное, да. И нужны были переговоры, дипломатические
усилия. А что принесла война? - Смерть, разрушения, горе, слёзы детей
и матерей, бедность, даже нищету - и усиление взаимной ненависти между
согражданами Украины. Зачем всё это адекватным людям??? Что хорошего
принёс этот Евромайдан? - Только снижение заработков, безработицу,
повышение цен и тарифов.

Так что, по-моему, люди в кафе были! Все они - слушающие музыку,
поющие, смеющиеся и целующиеся, празднующие дни рождения или сдачу
экзамена,  просто пьющие свой кофе, просто отдыхающие после работы и
учёбы - плевать хотели на ненужную им войну. Людям нужен мир и
прогресс, а не война и деградация. Не замечать "ряженных" и ещё
неосужденных раскольниковых и мерсо - это такой протест. Протест здоровых
сил жизни против кровопийц, несущих смерть.

Сценарій виписаний (з приводу інтерв'ю Ю. Іздрика "Намагаюся деградувати в ногу з часом")

Чудове інтерв'ю з Юрком Іздриком! (http://gk-press.if.ua/yurko-izdryk-namagayusya-degraduvaty-v-nogu-z-chasom/) Класне, просто хочеться розібрати на афоризми...

Цитата: "От щойно недавно казав приятельці, що я б уже якось, може, потихеньку звалював звідси. Все, що я хотів дізнатися про цей світ, я вже дізнався, все, що міг довідатися про себе – довідався, все що хотів спробувати – спробував." (Іздрик).

Мені довелось чути подібне ще в дитинстві від рідної бабці (за кілька років до її смерті), висловлювалось це приблизно так: "я вже ослабла, нема смаку (апетиту), все болить... господи, чому ти смерті не даєш?" Тоді  їй, матері вісьмох дітей, було десь 80, а померла вона у 85-літньому віці. І  не раз я думав собі: "це ж так природно, гідно й чесно: прожити все життя, відчути якнайрізноманітніші радощі й страждання - і, набувшись-нажившись, відійти, ні про що не шкодуючи, без страху й плачу, - просто втомившись від старіння-занепаду... "

Я, щоправда, на відміну від Іздрика, не вважаю, нібито світ безмежно великий, оскільки будь-яке "щось" в чомусь та обмежене (а світ - то, вочевидь, в кожному випадку "щось")...

Знову цитата з Іздрика: " Буття само по собі, а особливо буття втілене, існування в людській подобі видається мені сміховинним, нікчемним і принизливим. Це Бог або простібався, або проколовся. Ну, я ще розумію – бути рослиною, живитися безпосередньо сонцем, продукувати кисень, цвісти навесні, не знати болю і втрат… Але людиною? Ад, угар і треш..."

Для себе  схожий сценарій я "вимолював" ще в кінці 1990-х (а було мені тоді під 30):

трек “молитва мовчання…”

безмовним стати… в землю перейти,
в дерева й трави… в час німий
                                 розлуки
за вікнами твоїми процвісти,
не відчуваючи в убогім серці муки…

життя новий любити буде цвіт, –
і ти, красива, честь принесеш
                                 сильним…
а потім – змовкне гомін,
                        стихне світ, –
засохне час у тексті божевільнім…

                                31.05.99 – 7.06.99

Отож, сценарій вже нібито виписаний, - але у Творця все ніяк руки не доходять здійснити його стосовно мене... ))

Хтось каже: "Бог нас любить"?

Хтось каже: "Бог нас любить"? Ні, Бог до нас ставиться по-різному. ;) Ось уривки з мого роману (Найк Велес, "Свідки Абрахама", вид-во "Гостинець", м. Івано-Франківськ, 2003) як свідоцтво, що з Богом - все складно. "… Скажіть, якщо до людей в Біблії пророками Єгови чи так само апостолами Христа ставиться вимога: “якщо ти можеш (чи там знаєш) чинити добро, а не чиниш – маєш гріх”*… то чи не грішний ваш Бог у світлі цих слів? – він же, за вашими постулатами, Всемогутній, він увесь Всесвіт “сотворив”, – то чому ж тоді стільки зла навколо… повсюди?.. “любов же ближньому зла не чинить”, – так стверджує біблійний автор** – і якщо Єгова помилився, то як тоді бути із виправленням помилок?.." (* – порівняйте: Євангеліє від Матвія, 3:10 “…кожне дерево, яке не дає доброго плоду, зрубають і у вогонь вкинуть…; послання Якова, 4:17: “Отож, хто знає, як чинити добро, і не чинить, тому гріх”. ** – Послання апостола Павла до Римлян, 13:10 (порівняйте також в цьому ж Посланні вірші 12: 9, 10 і 1-ше послання ап. Івана, 4:8 “Бог є любов…”). ""скажіть лиш мені, яка доцільність була у всесвітньому потопі, коли потопились усі тварини суші і всі люди, крім окремих обраних? – і що, хіба люди стали після цього кращі?… і хіба світ став після цього кращим?.. що, це так дуже премудро – насилати на усе живе наглу і страшну смерть?.. це такий розумний ваш Бог?.. він же автор першого глобального теракту!.. – і подумати тільки – зайці, прекрасні козулі, зебри, коні, кішки, собаки, маленькі діти врешті-решт потопились, – а акули, крокодили, щуки, окуні, різні там піраньї – вони ж не потопились! – і влаштували собі райський бенкет… для кого потоп, а для акул – Боже обдарування… воістину, дивно всепремудрий ваш Бог!.. тільки схибнутий трохи в сторону тиранії… а, власне, про перший теракт у вашій Біблії написано вже на початку… в такому ось сенсі: “ваша поведінка (ваша цікавість, і непослух, і самоуправство) мені (Богові) дуже не сподобалися, – і я, ваш Творець, прирікаю вас сьогодні чи там через деякий час на смерть…” – і тому, пише Біблія, з того часу люди всі підряд помирають… шлях їх, як кажуть у народі, трафляє… а де, я хочу вас запитати, педагогічний, так би мовити, виховний такт… де терплячість?.. де просте милосердя?.. і невже це такий божественний спосіб виховання?.. хіба такий повинен бути “священний” спосіб виправлення поведінки... своїх дітей, своїх творінь.. через нищення?.. хіба не можна було вдатися до людянішого способу виправлення тієї клятої поведінки, лише потрібно було убивати?.. а ви кажете: “Бог нас любить…” (Найк Велес, "Свідки Абрахама"). “До чого ж фанатичні ці свідки Єгови… – коментувала полеміку Марина, трохи відійшовши, – вони думають, що володіють істиною в останній інстанції… треба час від часу дивувати їх “істинами” з їхніх же “неперевершених” Писань… акулами, я думаю, вони були вражені… аякже, таке глобальне і страшне “покарання нечестивців”, – і тут же райський стіл для акул із досить-таки безневинних кізочок і зайчиків, та ще й людських діток (це можна сприймати в прямому і переносному смислі – в нашому суспільстві під час оцього потопу-перебудови-реформування акули-олігархи теж наживаються за рахунок нещасливішої братії – “цапів відпущення”…) – дуже вдалий божественний виховний захід! – і, головне, нічого цим радикально не було змінено, людство не позбулось “гріховності” – засумніваються вони у Всепремудрості і Всеблагості свого Ідола…" (Найк Велес, "Свідки Абрахама").

БРЕХЛИВІ ЦИНІЧНІ МАЙДАУНИ - у всій красі

Когда-то чешский писатель-антифашист Юлиус Фучик (1903-1943), погибший от рук немецких нацистов, писал: "Каждый мошенник раccчитывает на плохую память того, кто должен быть обманут."
http://nikeweles.blogspot.com/2014/03/blog-post_20.html

От вони - БРЕХЛИВІ ЦИНІЧНІ МАЙДАУНИ - у всій красі: