Учора на презентації в книгарні "Є" письменник і поет Юрко Іздрик був особливо мистецьки наснаженим і просто промінився філософською енергією. Красиво оформлена збірка його віршів "Календар любові" вартує, аби стати настільною - таким собі поетичним часословом для любителів філософії і літератури, філософії-в-літературі etc.
Щодо самої презентації, то Іздрик "сильон": тільки від такого митця-мислителя можна почути, що батьківщина - по-справжньому лише під твоїми стопами, ну ще - твоя сім'я, ну ще - твоя квартира, твій балкон ))) (сталось так, йому двічі не пощастило з батьківщиною - спершу з СРСР, а потім і з самостійною Україною), що так звані "революції" на Україні ("граніту 1991 р., помаранчева 2004 та євромайдан 2014) - "ні про що" (треба розуміти - не для простих людей, не для народу як такого), і взагалі - всі їхні АТО гімна варті...
P.S. єдине, з чим не зовсім погоджуюсь з Іздриком (може, ще наївний трохи я? ;) ) -то це якраз тема батьківщини. Вважаю, що Батьківщина - це доля і вирок. Якщо тобі не пощастило з батькіщиною - значить, тобі не пощастило зі світом і з Богом. А це ж не так. Ти народився - значить, уже на дорозі успіху. В нашій життєвій пригоді, нмд, Батькіщина - се дар людства, зокрема, твого рідного народу тобі, це ті обставини, які зумовили твоє зростання і в яких ти повинен відстояти життя і віру в божественне начало і завершення. Є ж бо іще Батьківщина (з великої літери), Родіна - як людська спільнота на певній території, у котрої значно більші шанси вистояти перед конкурентами, ворогами/варварами. Тому я пишаюсь, що народився в СССР. Тому протестую проти гибельного шляху української хунти.
