Останній дзвоник

Нібито й свято. Дочка отримала перший похвальний лист, яких у мене було вісім - в кожному невипускному класі. Були в мене також і атестати з відзнакою, і золота медаль, і диплом універу з відзнакою, і дипломи за призові місця на різних олімпіадах. Котрі в незалежній Україні виявились простим непотребом. І тому вся ця Україна - "самостійна дірка" - є тепер для мене теж просто якимось непотребом. І я ненав'язливо пояснюю своїй дитині:  шкільні оцінки, грамоти, дипломи - дурнуватий мотлох. Головне - Людина, Родина, Друзі, Життя... Русь наша Велика - як запорука нашого успіху.

Але настрій дорослих зовсім несвятковий... Просто вернуло на цьому ідіотському лицемірному шкільному заході від вступного слова політрука... тьху, ти... священника УГКЦ: "... в лютому ми вірили, що кров більше проливатися не буде..." Так і хочеться спитати: "А в тому ж лютому думати ви не пробували?". Це коли під'юджували люмпенів з трибуни "білого дому" Івано-Франківська (та й по інших містах): "Не бійтеся..."

Ви хотіли війни? - Ви її отримали!

Випускники в беретах, весь цей стиль "мілітарі"... Готують бидло на гарматне м'ясо? Як не соромно вчителям, ай-яй-яй! Ніхто знову ж не задумується, що до шести прикарпатців, котрі вчора загинули в Новоросії, можливо, долучаться і їхні діти, власне, діти цих горе-педагогів. Заради чого - щоб різні коломойські та вальцмани-порошенки багатіли? Щоб стати "шестьорками" у війні Заходу проти Русі? Хоча, ці недолугі ментори навряд чи роздумують про щось таке. Вони думають тільки про жалюгідні гроші... Бачиться, що всі розумні, адекватно мислячі інтелігенти давно вже з цієї дурнуватої системи освіти втекли.

...Сталін під час Великої Вітчизняної війни відправив своїх синів на фронт. І сам з Москви не тікав, навіть коли німецька нацистська армія стояла за 30 км від столиці СРСР.
Порошенко ж свого сина (котрий, звісно, в українській армії ні при якій погоді не служив) не відправить на т.зв "АТО". І сам "шоколадний пєтя" незабаром, нмд, втече в Ізраїль. До Черновецького, Кернеса, Звягільського... А обмануті русини-українці, під'юджені воювати проти своїх братів на Сході, куди тікатимуть з рідної землі?

Разрушение колхозов. Что это?

Тему "Потрібен новий Сталінград" закрыли на http://litforum.info/showthread.php?p=96636#post96636 (литфоруме, которому я посвятил немало времени), чего и следовало ожидать от нациков.

Публикую ответ  одному из форумчан (пока его не удалили с литфорума http://litforum.info).

Мой собеседник написал: "Разрушение колхозов не имеет ничего общего с национализмом. Отношение к собственности, вернее, смена отношения к собственности - вот где корень изменений. "

Мой ответ: "Разрушение колхозов - это не национализм, конечно. Достаточно отметить, что в наше время колхозы существуют в Израиле, Чехии, Словакии, Беларуси, насколько мне известно.

Разрушение колхозов - это хуже, чем национализм. Это предательство властью собственного народа. 

Предательство национальных интересов страны через коррупционные механизмы коснулось практически всех важных сфер нашей жизни. Главные отрасли народного хозяйства Украины в криминальные 90-е были отданы смотрящим от Запада - олигархам. В том числе и сельское хозяйство. Под давлением Запада наше с/х разрушалось, ибо таким способом из игры выводился сильный конкурент. Посмотрите, кто главные производители сельхозпродукции - это США, ЕС, Канада.

Только сильный Союз Русских может противостоять этому разрушению нашей жизни со стороны Запада, действующего через оккупационную администрацию Украины. 

Кстати, об инфантилизме. По моему, инфантилизм - это "самостийность" какого-нибудь хутора Дикого. Независимость, конечно же, в этом случае мнимая, ибо сильных геополитических игроков никто не отменял. Пример Ливии - лучшее тому подтверждение. Западу, НАТО наплевать на суверенитет слабого, на Хельсинкские соглашения 1975 г. о нерушимости границ, заодно - на суверенитет Ирака, Югославии, Афганистана, Ливии, Сирии и прочих слабаков. Это Запад создал все эти прецеденты по независимости: Косово, например. Или, возьмём, объединение Германий - где ж тут нерушимость границ? Или отсоединение Техаса от Мексики, а потом присоединение его к США. Запад понимает только силу. Было бы желание - зацепка у них всегда найдётся, ибо мы живём в несовершенном мире. "Ты виноват лишь тем, что хочется мне кушать..."

Так что ж нам, в сторонке постоять, молчать в тряпочку? Или тоже проявить свою силу - и собрать воедино народы русского мира? Ответ для меня очевиден."

Єднання в Руській Родині!

Сьогодні у мене СВЯТО!

Душа радіє: руський люд відмовляється вести міжусобну братовбивчу війну. Армія братається зі своїм народом. Плани Заходу руйнуються.

Прекрасне єднання в Руській Родині!

https://www.youtube.com/watch?v=FDQG944cBZY

Бандеровская диктатура

Я живу в Ивано-Франковске (Западная Украина). И вот два дня назад произошла со мной пренеприятная история.  В маршрутке разговаривал я на русском языке с одной бабушкой. Знаю эту бабушку давно, она выступает за русское единство и союз русских государств. Завели обычный разговор о том да о сём:  цены на базаре растут, как на дрожжах, курс валют с прошлогоднего 8 грн/ долл  подскочил до 11,50 грн за доллар, соответственно  импортные продукты и товары подорожают, да и отечественные тоже. Вместе с этим и нищета вокруг увеличивается, и безработица, и преступность... Вдруг одна "бандэровка" не выдержала и разоралась на весь бус - "провокаторы московские" - и несколько раз требовала, чтоб нас отвели к "правосековским" (или "самооборонским")  гестаповцам. Благо, никто так и не решился "отвести".

Да, ребята. До чего ж обнаглела нацистская нечисть - лишать инакомыслящих свободы слова, призывать к физической расправе! Аргументов для цивилизованной дискуссии у них нет! Только и могут, что запрещать - российское ТВ, газеты, журналы, книги. Банить на своих сайтах за пророссийскую позицию.  Власть узурпаторов критикуешь - значит "москальский провокатор". Разговаривать по-русски - тоже провокация.

А попробуй заговорить о необходимости создания союзного государства с Россией -  рискуешь (и то сильно) оказаться в застенках бандеровских "кативень".

Достижения революционеров-нацистов и их кураторов

Ощущение ситуации сейчас - революционеры-нацисты опрокинули нас в криминальные 90-е. У входа на базар появились "менялы"-валютчики, которых давно уже не было видно. Братки "самообороны" и "правого сектора" берут под охрану (считай: "КРЫШУ") банки, предприятия и предпринимателей. То есть печально известный рэкет,  триумфально возродившийся под звуки перестрелок  на Майдане, снова существенно влияет на нашу жизнь. Как будто колесо истории крутнули вспять на четверть века - ко временам "национальной революции" в конце 80-х - начала 90-х годов прошлого столетия.

На прошлой неделе писатель, поэт, преподаватель Прикарпатского университета Степан Пушик рассказывал: "Заходят ко мне пятеро молодчиков-"самооборонцев" - и требуют "поставить зачёт" девкам, с которыми, вероятно, спят в "белом доме" (Ивано-Франковска). "- У вас какие звания?" - спрашивает. "Да... так... - замялись - нам ещё не присвоили званий". "А я полковник запаса!" - говорит. - Кругом! Шагом марш!" Они развернулись и ушли - но хлопнув дверью и ударив с другой стороны кулаком. Вот так все эти "самооборонцы" и хотят: чтоб не за знания студентки получали оценки, а за "заслуги перед революцией". Чтоб не по закону, а по-знакомству, блату, в связи с "революционной целесообразностью".

Какую страну они строят? Что криминальную - это видно. Мы такое уже проходили. Криминальный передел собственности, обнищание народа - и, как следствие, геноцид. Напомню, с 1991 года население Украины сократилось с 52 млн до 45 млн человек. Но ведь Западу нужно, чтобы нас, украинцев, было ещё меньше. Для этого сеют хаос, разруху, раскол и ксенофобию.

А вот реальными "выгодополучателями" являются кураторы и спонсоры боевиков - Запад и их местные ставленники, колониальные управители, так называемые олигархи: порошенки, коломойские, фельдманы, костельманы, пинчуки, ахметовы, яценюки с тимошенками. Посудите сами: курс доллара возрос с 8.30 грн до 11.50. Это значит, что за ту же работу и зарплату мы сможем покупать меньше.Что экспортёры сэкономлят на зарплате рабочим. Что Запад получит щедрую дань, недаром же он так поддерживал "майданутых".

Репетиция нацистского переворота на Украине

Вот как нацисты препятствовали празднованию Победы  во Львове в 2011 году:

http://rutube.ru/video/773c2b3bffcda0d24408b18c431bc9f9/?ref=logo

Уже в этом видеоролике ("День Победы во Львове, Украина 2011 (фашисты, бандеровцы)")  мы можем увидеть характерные черты состоявшегося в 2014 г. нацистского мятежа, приведшего к узурпации власти хунтой Яценюка-Турчинова-Тимошенко.

1. "Капеллан" с УГКЦ (украинской греко-католической церкви) подстрекает боевиков не бояться преступать законы.

2. Толпа заводится нацистскими речёвками.

3. Дальше идут явно  русофобские призывы и высказывания лидеров боевиков (в частности -  они  объявляют ветеранов, победивших гитлеровскую Германию и её союзников, оккупантами и военными "злочынцями").

4. Слаженные силовые действия бандеровцев по отношению к ветеранам и людям, празднующим Победу, с использованием газовых балончиков, "дымовушек"... камнями бьют стёкла автобусов, психологическое давление: "Забирайтесь в Россию"...

До вооружённого госпереворота на Украине оставалось каких-нибудь два с половиной года...

Про революцію, Побєду та Монтенегро

Вчора, гуляючи в центрі міста (а мешкаю я в Івано-Франківську), раптом згадав, що в мистецькому центрі «Є» повинна відбутися презентація нової книжки поета, а тепер ще й письменника, публіциста Андрія Любки. Колись на певному літфорумі я схвально відгукнувся про його поезію, потім на якійсь його презентації   порадив поету писати ще й прозу. І от Любка взявся вже й до прози, зокрема в книжці «Спати з жінками». Цікаво було  хоч трохи послухати, що з того вийшло.

Спізнившись хвилин на п’ятнадцять, зайшов у зал, котрий був заповнений переважно юнками та юнаками. Презентацію вів Олександр Бойченко. Зразу ж до вух долинули просто інтимні спогади "модератора" про їхнє спільне з Андрієм перебування у Варшаві на стипендії польського уряду. Отак-о зразу і «погонорувалися» перед публікою – мовляв, майте на увазі, ми тут вам не абихто, ми – агенти західного уряду. Не знаю, чи це так було задумано, але згадка про гранти від певних геополітичних гравців стала для мене ключем до «розшифрування» прози  молодого «стипендіата». І хочу, знаєте, похвалити і його самого, і західних його кураторів: недарма кошти виділяєте, панове, - гранти Андрій відпрацьовує старанно і совісно.

Для початку, розказуючи про своє навчання у вузі, молодий письменник осудив «совок» – котрий не пам’ятає, звісно, але якийсь подзвін чув. І про свою участь у білоруській революції знову нагадав (це вже в книжці, в «колонці» про хліб) – а саме про те, як закон в особі білоруського спецназівця завдав удару в сонячне сплетіння революції, котру уособлював юний поет, потім - заарештував відчайдуха на чотири дні, та ще й вліпив десять років депортації. В тій «колонці» йшлося також про прагнення закутого в тісну клітку революціонера чи то просто повіситися, чи то до свободи як такої взагалі (ну а самогубець, зрозуміло, – абсолютно вільний; тут же й натяк, в іншій колонці, де дівчина втопилася в хвилях морських,  – українці, змагайте до свободи). Хоча всім притямним громадянам давно відомо, що закон на те й закон, аби будь-що не допустити свавілля озброєного натовпу – хоч в Англії, хоч у Білорусі, хоч в Іспанії, – бо те свавілля до свободи не має жодного стосунку. До речі, чи не бажає Любка «помайданити» в Іспанії? У цій частині благословенного Європейського Союзу (а Іспанія член ЄС з 1986 року) саме зараз  25 відсотків працездатного населення є безробітним – і, ясна річ, знедолений народ вийшов на вулиці міст з протестом проти політики ЄС. Але про героїчних іспанських бунтівників Любка навіть не заїкнувся  – самі розумієте, се для грантоотримувачів зовсім не «комільфо». Зате він спімнув про свою участь в поетичному фестивалі в Чорногорії, зокрема про те, як там саме під час читання віршів у залі зникло світло - стався такий собі «конец света». При цьому майже «невимушено», "по ходу", зауважив, що колишня назва Чорногорії - «Монтенегро» - йому подобається  чомусь більше. Хто б сумнівався, Андрію, хто б сумнівався. А  прізвище, скажімо Ліберман,  тобі  теж, мабуть, пасувало би більше?

Але апогеєм «ідеологічно грамотної» прози варшавського стипендіата стала колонка про «Побєду». Річ у тім, що якось героя оповіді вгараздило закохатися аж у двох Ань. Сяк-так йому вдавалося обманювати їх довгенький час – і,  уявіть-но тільки собі! – саме на День Побєди настав «момент істини». Саме в цей день ловелас був викритий, поганьблений і втратив обох коханих.  Це неабияк зіпсувало настрій донжуана-початківця! Після такого доволі прикрого випадку він люто зненавидів Побєду з її ветеранами, парадами, маршами, піснями й прапорами. Ще й зробили цей день вихідним, прокляті «совки»! Якби ж то був він буднем  – хлопець, можливо, і  не «спалився» би так ганебно. І от, знаєте – мене чомусь зовсім не здивувало, що такий прикрий трафунок стався з нашим героєм саме на день Побєди. Бо якби – не приведи, Господи! – така пригода відбулася б на Пасху - то ліричний герой, потрапивши у вир почуттів, міг би палко зненавидіти всіх цих старозаповітних євреїв, які "здали" на вірну загибель "інакомислячого", "новозаповітного" єврея! Та про щось подібне неможливо й помислити – оскільки в такому випадку «ідеологічно непідкований» автор безповоротно втратив би навіть надію на західні гранти й стипендії, та й у самій Україні, враховуючи теперішню ситуацію, був би безсумнівно і негайно поміщений в глибокий «інформаційний вакуум». Любка же, мабуть, добре поінформований, що таке «неформат», «видавець не впевнений, що книжка окупиться» та інші численні способи цензури в «демократичному» видавничому середовищі. Прикладів – скільки завгодно! А от дифамація совєцьких символів вже давно стала прибутковою справою для українських письмаків, укро-ЗМІ такі ідеологічні випади охоче підтримують і рекламують. Тому  недивно, що Любка й собі дозволяє користуватися такими брудними прийомчиками. Чому брудними? Хоч би тому, що саме ветерани руської Побєди  врятували від нових бабиних ярів та хатиней тисячі людей - руських, євреїв, поляків, сербів... І зневажати  подвиг цих героїв - все одно, що плювати на їхні святі могили.

Вийшло якесь таке… «Спати з жінками»… «а в Києві – дядько». Аби книжка. Ветеранів совєцьких приплів – аби тільки хоч якось клюнути  «мертвого Ведмедя».  Зовсім це не по-геройськи. Та й «Ведмідь», на мою думку, лише трохи знесилів, прикинувся мертвим – але ж він на очах одужує й огризається. І не дозволить себе клювати різним прикормленим Заходом півням.

Ось такі невтішні мої враження після цієї презентації. Не сподобалися мені ті Любчині "колонки". Та й назва «Чорногорія» більше до душі – якась вона рідніша.